Громадське обговорення П’ятої періодичної доповіді України про виконання Рамкової конвенції РЄ про захист національних меншин

Шановна Державна службо України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС)!

Дозвольте висловити слова подяки за те, що запросили нас до обговорення проекту П’ятої періодичної доповіді України про виконання Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин.

Наші зауваження загального порядку.

За нашим баченням, запропонований проект тексту П’ятої періодичної доповіді України про виконання Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, датованої 25.09.2021 р., ні за формою, ні за своїм змістом не відповідає вимогам щодо коректного звітування держави про виконання своїх зобов’язань за Рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин. Адже у запропонованому для обговорення матеріалі, як це зазначено в преамбулі самого Проекту доповіді, «міститься інформація про сьогоденну державну політику у сфері захисту прав національних меншин», а не повна інформація про законодавчі та інші заходи, вжиті для реалізації принципів, проголошених у Рамковій конвенції, та про виконання Рамкової конвенції, як того вимагають приписи ст. 25 Рамкової Конвенції.

Суттєвою проблемою, як методологічного, так і практичного характеру Проекту доповіді вважаємо і те, що її укладачі цілковито проігнорували зауваження і коментарі Консультативного комітету Рамкової Конвенції про захист національних меншин, висловлені цим спеціальним органом Ради Європи в своєму Четвертому Висновку щодо України, який був прийнятий 10 березня 2017 р. і опублікований 5 березня 2018 р. (англомовний текст документу доступний: https://rm.coe.int/fourth-opinion-on-ukraine-adopted-on-10-march-2017-published-on-5-marc/16807930cf). На нашу думку, власне, реагування на зміст цього документу повинно бути основою Проекту доповіді, адже сутність системи періодичних доповідей полягає саме у підтримці постійного діалогу між органами влади держави-учасниці з Радою Європи. Тому такі чергові доповіді, перш за все, повинні містити відповіді на питання, поставлені у висновках щодо попереднього звіту держави.

Ці обставини вкрай ускладнюють оцінювання Проекту П’ятої доповіді шляхом надання конкретних зауважень та/або пропозицій до окремих її положень, тому свої міркування висловимо не заповненням запропонованої таблиці, а в довільній текстовій формі.

З метою зменшення обсягу тексту використовуємо наступні скорочення:

– Четвертий Висновок Консультативного комітету Рамкової Конвенції про захист національних меншин, який був прийнятий 10 березня 2017 р. і опублікований 5 березня 2018 р.: Висновок;

– Резолюція Комітету міністрів Ради Європи CM/ResCMN(2020)13 про виконання Україною Рамкової конвенції про захист національних меншин (Прийнятий Комітетом Міністрів 8 грудня 2020 року 1391-м засіданням заступників Міністрів): Резолюція;

– Проект П’ятої періодичної доповіді України про виконання Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин (від 25.09.2021 р.) : Проект доповіді;

– Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин: Рамкова конвенція.

Аналіз тексту Проекту доповіді здійснювали шляхом порівняння його змісту з зауваженнями і пропозиціями, які містяться у Висновку, а також тими законодавчими і фактичними змінами в сфері захисту прав національних меншин у нашій державі, які відбулися з часу подання останньої, 4-ї доповіді України в травні 2016 р. Таке порівняння дає нам підстави стверджувати, що майже всі зміни, які відбулися за цей період часу, були спрямовані на скасування або принаймні, суттєве звуження прав національних меншин та умов і можливостей їх захисту і реалізації.

Винятком законодавчих змін, які суттєво не погіршили умови реалізації прав меншин, на наш погляд, є ті зміни, які відбулися щодо права осіб, належних до національних меншин, на використання свого національного імені і прізвища та права на їхнє офіційне визнання, захищені ст. 11 Рамкової конвенції. Положення Закону «Про функціонування української мови як державної» містять приписи, які при належному їх тлумаченні в підзаконних актах та інших інструктивних матеріалах, можуть надати особам, належним до національних меншин, можливість реалізувати це право, адже частина 2. ст. 8. цього Закону передбачає, що: «Громадяни України, рідна мова яких відмінна від української, мають право на транскрибований запис своїх прізвища та імені, відповідно до своєї національної традиції в документах, що посвідчують особу громадянина України, відповідно до статті 40 цього Закону». А частиною 2. ст. 40 перебачено, що «Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища, імені та по батькові, відповідно до своєї національної традиції». Тобто видається, що відповідно до цього регулювання, наприклад, угорські імена та прізвища, які при первинному записі у транскрипції українською кирилицею, при їх передачі латиницею можуть бути (зворотно) транскрибовані, відповідно до угорського правопису (параграфи. 130-134 Висновку)

У подальшому, без претензії на вичерпність, наводимо приклади окремих зауважень і пропозицій до Висновків, які не отримали відгуку в Проекті доповіді, або таке реагування не відповідає, або не повністю відповідає фактичному стану справ.

1. Параграфи 5 і 9 Висновку щодо перекладу документів моніторингу. Органами влади України не були здійснені заходи по доведенню до відома громадян України, зокрема і представників національних меншин, змісту Четвертої доповіді Комітету експертів Рамкової Конвенції і Резолюції Комітету міністрів з цього питання (CM/ResCMN(2020)13). Ці документи не те що на мови меншин не були перекладені, вони не перекладені навіть українською мовою. Так само, як відсутні навіть неофіційні переклади документів всіх попередніх, окрім першого «кола» моніторингу. Тобто ці документи є недоступними для україномовної авдиторії, і фактично, являють собою матеріал закритої переписки між відповідними органами Ради Європи і урядовими органами України. Звісно, ніякого громадського-суспільного обговорення також не було.

2. Параграфи 10 і 76 Висновку щодо відчуття зменшення поваги до національних меншин і втрати цінності різноманітності в суспільстві. Загальна кризова ситуація в Україні негативно вплинула на сприйняття окремих національних спільнот. Прикладом цього, крім росіян, є зміни у ставленні органів державної влади, засобів масової інформації і, звісно, суспільної думки щодо угорців України. Реагуючи на заяви угорських громадських організацій про незгоду з політикою тотальної українізації, особливо щодо мови освіти та використання мов меншин в публічному просторі, з боку органів влади були застосовані заходи щодо залякування осіб, належних до цієї спільноти. А також здійснювалася/здійснюється кампанія в засобах масової інформації, через які ця спільнота звинувачується в незнанні державної мови і небажанні її вивчати, нелояльності до держави Україна, сепаратизмі, посяганні на територіальну цілісність держави тощо. У результаті чого, опитування суспільної думки демонструє погіршення індексу негативного сприйняття угорців з 6% майже до 40% за останні роки, що є найгіршим показником після ставлення до росіян. Угорська і деякі інші національні меншини часто розглядаються через призму чинника небезпеки для держави.

3. Параграфи 11, 13, 67 Висновку щодо впливу «децентралізації», або фактичного укрупнення адміністративно-територіальних одиниць на умови захисту прав національних меншин. Дотримання вимог ст. 16 Рамкової конвенції. Слід зазначити, щоюридично ніяких «територіальних громад» не створилося через відсутність такого поняття в Конституції України. А натомість, утворилися укрупнені сільські, селищні міські ради. Значна кількість до того самоврядних сільських громад із переважним або значним складом населення, належного до національних меншин, стали об’єднаннями із незначущими за чисельністю такими меншинами. Прикладом погіршення умов захисту прав меншин стало те, що через зміни національного складу «реформованої» адміністративно-територіальної одиниці перестав існувати єдиний район з переважним угорським населенням – в укрупненому Берегівському районі угорці складають лише близько 40% населення, при тому, що в попередніх межах району цей показник був більшим, ніж 70%.

4. Параграфи 14-16, 75, 117, 118 Висновку щодо долі Закону України «Про засади державної мовної політики» та інших новацій в державній політиці. Рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018 р. 2-р/2018 цей Закон був скасований. Не знайшовши проблем у питаннях відповідності Конституції його положень, КСУ припинив чинність Закону за поданням 57 народних депутатів провладних фракцій на підставі встановлення порушення процедури при його прийнятті. З врахуванням того, що це був першим і залишається по нині єдиним законом, якій у цілому був скасований КСУ за такими ознаками, при тому, що прийняття законів Верховною Радою України почасти відбувається з такими порушеннями, дає підстави ставити питання про не юридичний, а політичний характер цього рішення КСУ.

5.Параграфи 25, 26 Висновку щодо відповідності законодавства України положенням ст. 14 Рамкової конвенції. Ст. 7 Закону «Про освіту» скасувала конституційні гарантії права національних меншин на одержання освіти рідною мовою. З часом таке позбавлення освітніх прав національних меншин отримало закріплення в законах «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (ст. 21) та «Про повну загальну середню освіту» (ст. 5).

6.Параграфи 36, 44 Висновку щодо не проведення у належні строки перепису населення, при тому, що дані перепису є необхідною умовою для реалізації ефективної політики та заходів, спрямованих на захист меншин. Перепис населення в 2020 роціне відбувся, нині його проведення планується на 2023 р. Відсутність актуальних даних щодо етнонаціонального складу населення використовувалася для обґрунтування обмежень, передбачених законом виборчих прав національних меншин. Так, під час проведення позачергових виборів в 2019 році Центральна виборча комісії відмовилася виконувати норму Закону «Про вибори», яка передбачала врахування компактного розселення національних меншин при формуванні виборчих округів, мотивуючи це відсутністю актуальних офіційних даних про їх розселення.

7. Параграф 49 Висновку щодо неприпустимості дискримінації та забезпечення рівних можливостей, у відповідності до ст. 4 Рамкової конвенції. Законами України «Про освіту», «Про функціонування української мови як державної», «Про повну загальну середню освіту» громадяни України у правах щодо доступу до освіти різних рівнів рідною мовою поділені на чотири категорії: 1) українці – забезпечення всіх рівнів і форм освіти рідною мовою; 2) корінні народи – забезпечення освіти рідною мовою на рівні дошкільної та повної середньої освіти; 3) національні меншини, мови яких є офіційними мовами ЄС – забезпечення дошкільної і початкової освіти рідною мовою; 4) інші національні меншини – можливість лише вивчення рідної мови. Незважаючи на те, що Венеціанська комісія у своїх висновках щодо Закону «Про освіту» (Висновок 902/2017, параграфи 106-115, 120, 125) та Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної (Висновок 960/2019, параграфи 39, 69, 136, 139) вказала на дискримінаційний характер такого поділу національних меншин і запропонувала здійснити відповідні зміни в цих положеннях законів. Змін не було, а Конституційний Суд України визнав їх такими, що відповідають Конституції України.

Проблема дискримінації постає також у зв’язку з прийняттям Закону України «Про корінні народи України», у якому встановлений критерій віднесення до цієї категорії – відсутність «власного державного утворення за межами України», і визнання цим Законом такими, що відповідають цим критеріям, тільки кримських татар, караїмів і кримчаків. Сам факт поділу національних меншин за таким критерієм, а також непослідовне його застосування, адже до цих народів закон не відніс, наприклад, гагаузів і ромів, також дає підстави заявляти про наявність факту дискримінації.

8. Параграфи 119-121 Висновку щодо регіональної статусу окремих мов меншин в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць. Під тиском прокуратури або за клопотанням прокурорів, судами були відмінені практично всі рішення місцевих рад про визнання певних мов меншин регіональними мовами на своїй території. І незважаючи на те, що Україна залишається учасницею Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, у законодавчих актах, які були прийняті після 2015 року, поняття «регіональна мова або мова меншин» не використовується.

9. Параграфи 123-129 Висновку щодо використання мови відповідної меншини у спілкуванні між собою та з адміністративним керівництвом, у відповідності до вимог ст. 10 Рамкової конвенції. Відповідно до Закону «Про функціонування української мови як державної» в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування (крім органів правопорядку та судів) використовується тільки державна мова.

10. Параграфи 135-138 Висновку щодо використання традиційних місцевих назв, назв вулиць та інші топографічні показники, призначені для загального користування, також і мовою відповідної меншини, у відповідності до вимог ст. 11 Рамкової конвенції. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про функціонування української мови як державної», топоніми подаються виключно державною мовою.

11. Параграфи 152-166 Висновку щодо викладання та навчання мовами меншин та їх вивчення, у відповідності до вимог ст. 14 Рамкової конвенції. Відбулося скасування права громадян України на вільний вибір мови навчання, та суттєве звуження права на освіту рідню мовою, а саме: відповідно до приписів ст. 7 Закону «Про освіту»; ст. 21. Закону «Про функціонування української мови як державної»; ст. 5. закону «Про повну загальну середню освіту», у теперішній час освіта всіх рівнів і форм буде доступною тільки українською мовою; мовами корінних народів дозволені дошкільна і середня освіта; для національних меншин, мови яких є офіційними мовами ЄС, дозволене навчання своєю рідною мовою на рівнях дошкільної і початкової освіти. Мовою вищої і середньо-спеціальної, фахової передвищої освіти є виключно українська мова. Дозволено функціонування мов національних меншин в приватних навчальних закладах рівня повної загальної середньої освіти. На рівні вищої освіти навчальний процес має проводитися державною мовою і в приватних закладах вищої освіти.

Крім вищенаведених, за період, який охоплює Проект доповіді (2016 – перша половина 2021 рр.), в Україні відбулося скасування або суттєве звуження прав національних меншин, захищених Рамковою конвенцією, зокрема, щодо: права на свободу дотримуватися своїх поглядів та одержувати і поширювати інформацію та ідеї мовою своєї національної меншини без втручання держави і незалежно від кордонів (ст. 9 Рамкової конвенції); права вживання мов меншин в наукових дослідженнях та рівності можливостей для доступу освіти всіх рівнів (ст. 12 Рамкової конвенції); права участі осіб, які належать до національних меншин, у культурному, соціальному та економічному житті та у державних справах (ст. 15 Рамкової конвенції) тощо.

Слід зауважити також, що укладачі Проекту доповіді не звернули увагу, або точніше – цілковито проігнорували ті положення Висновків, в яких вказано на порушення органами влади України принципів, букви і духу Рамкової конвенції, зокрема:

– параграф 22 Висновку щодо маргіналізації мов меншин, які не є мовами ЄС в засобах масової інформації;

– параграф 25 Висновку щодо заборони використання мов меншин в приватному спілкування в начальних закладах.(ст. 10 Рамкової конвенції);

– параграф 109 Висновку, в якому умови, що встановлені в законодавстві для мовлення мовами меншин, є порушенням ст. 9 Рамкової Конвенції;

– параграф 125 Висновку: положення Закону «Про державну службу» і, звісно, подібні положення Закону «Про функціонування української мови як державної» є порушенням прав, захищених ст. 10 Рамкової конвенції;

– параграфи 167-177 Висновку: в системі захисту національних меншин в Україні відсутній будь-який елемент щодо гарантованої та ефективної участі меншин у виборних органах, що означає невиконання вимог ст.15. Рамкової конвенції.

Висновок

Вищенаведене дає нам підстави стверджувати, що за період, який охоплює Проект доповіді (2016 – перша половина 2021 рр.) в Україні відбулася кардинальна зміна в політиці щодо захисту прав національних меншин, яка характеризується відходом від принципів і цілей, проголошених і захищених Рамковою конвенцією.

Пропозиція

Враховуючи, що відповідно до ст. 1 Рамкової конвенції «Захист національних меншин та прав і свобод осіб, які належать до цих меншин, є невід’ємною частиною міжнародного захисту прав людини і, як такий, є одним з напрямків міжнародного співробітництва», органам влади України слід прийняти рішення або про зміну політичного курсу, яка реалізується протягом останніх років в цій сфері суспільних відносин, або заявити про вихід з міжнародних договорів, які присвячені захисту прав національних меншин.

11 жовтня 2021 р.

З повагою,

Голова ГО „Товариства угорської В. Брензович

культури Закарпаття.”

Голова ГО «Демократичнаспілка Л. Зубанич

угорців України»

Голова Всеукраїнської національно-культурної

молдавської Асоціації А. Фєтєску

Голова ГО «Русская община Украины» К. Шуров

Секретар Міжрегіонального об’єднання

«Румунська спільнота України» А. Божеску

Голова ГО «Союз уральских народов Украины» Н. Ефимищ

Науковець, громадський діяч Михайло Товт – про нацменшини та їхні права в Україні

Михайло Товт – фахівець із прав національних меншин, представник угорської меншини в Україні. Старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН

ЧИТАТИ ДАЛІ »

Як має працювати Закон України “Про корінні народи України”?

18 травня цього року, в день вшанування пам’яті депортації кримськотатарського народу у 1944 році, Президент України Володимир Зеленський, виконуючи свою обіцянку, дану рівно рік тому,

ЧИТАТИ ДАЛІ »

Проблеми з освітою на Закарпатті не пов’язані з національними меншинами

Ми вже писали про розслідування за результатами ЗНО і стало зрозуміло, що четвертий рік поспіль Закарпаття за результатами ЗНО займає останнє місце не через те,

ЧИТАТИ ДАЛІ »