6 жовтня 1849 р. в місті Арад (сьогодні Румунія) після придушення угорської революції 1848-1849 років було страчено 13 генералів угорської армії. Угорська революція почалася в 1848 році. Навесні 1849 угорські війська взяли під контроль всю територію Угорського королівства, та 14 квітня в місті Дебрецен державні збори прийняли декрет про позбавлення Габсбургів угорського престолу і проголошення незалежності Угорщини. Лайош Кошут був оголошений правителем-президентом країни. Однак все змінила російська інтервенція. 21 червня 1849 року на територію східних комітатів Угорщини була введена російська армія під командуванням генерал-фельдмаршала Паскевича, одночасно почався новий наступ австрійців. 10–11 серпня 1849 року угорські уряд пішов у відставку, попередньо передавши диктаторські повноваження генералу Артуру Гергеї.
Кошут і його соратники емігрували в Османську імперію. 13 серпня біля міста Вілагош Гергеї оголосив про капітуляцію угорської армії і здався на милість російських військ. 17 серпня капітулював Арад, 26 серпня – Мункач. Нарешті, 5 вересня здався Комаром. Революція в Угорщині зазнала поразки.
6 жовтня 1849 року по наказом австрійського фельдцейхмейстера Юліуса Якоба фон Гайнау 13 генералів (Л. Ауліх, Я. Дамьяніч, А. Дешевфі, Е. Кішш, К. Кнезіч, Д. Лахнер, В. Лазар, К. Лейнінген-Вестербург, Й. Надь Шандор, Е. Пёльтенберг, Й. Швейдель, І. Тёрёк і К. Вечеї), який командував угорськими військами, були застреляни і повішені в Араді. Угорці стали розглядати тринадцять повстанських генералів, як мучеників за захист справи свободи і незалежності свого народу. Хоча не усі генерали були етнічними угорцями, але вони боролися за незалежну Угорщину. Пам’ять про мучеників зберігалася завдяки передавалися з вуст у вуста історіям, пісням, портретним зображенням, «таємним», символічним жестам.
Так сталося і з учасниками визвольної боротьби Ужанщини. Тільки після 1991 р. були «відзнайдені» їх поховання, памятні дошки. Про останні роки життя католицьского єпископа Ласло Бемера нещодавно вийшла цікава публікація . На території ужгородської Кальварії покоїться багато учасників угорської революції. Поховання одного з них – лейтенанта-гонведа Яноша Сегелеті.
Янош Сегелеті (1831–1911) народився у місті Діошдьер, Боршодського комітату. повіт Боршод. Він вступив до армії Кошута як студент-волонтер. Вперше служив у 21-му армійському батальйоні. З травня 1849 р. сержант, а згодом лейтенант у 106-му батальйоні корпусу Лайоша Казінці, до самої капітуляції під містом Жібо. У січні 1851 року він був зарахований до 34-го піхотного полку, який 25 вересня того ж року був розформований. Між 1867 і 1890 роками він був скарбничім і членом Асоціації гонведів в Ужанському комітаті. Помер 12 березня 1911 р. в Ужгороді, та похований на Калварії.
Для жителів обласного центру вже стало традицією щороку покладання вінків біля нагробної пліти Сегелеті 6 жовтня. Останніми роками до них приєднались і студенти Українсько-угорського навчально-наукового інституту. 6 жовтня 2021 р. студенти історики та «міжнарожники» взяли участь у відкритій лекції, яка була організована в память арадських мучеників. Завідувач кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції УУННІ Ласлов Зубанич, голова Демократичної спілки угорців України (ДСУУ), історики Юрий Дупко та Янош Мешко дали невеликий історичний екскурс подій 1848–1849 років, учасників боїв, акцентуючи увагу на територію сучасного Закарпаття. В кінці лекції учасники воклали вінки пошані біля памятника.
