19 червня – 30 років з дня виведення радянських військ з території Угорщини. Як це було – очима очевидців

19 червня 1991  р. відбулося виведення радянських військ з Угорщини. Ця дата надзвичайно важлива для багатьох угорських громадян, цю подію пам’ятає багато людей, а Парламент Угорщини у 2001 році 19-го червня оголосив державним пам’ятним днем, а останню суботу червня – Днем Угорської Свободи. По-різному цю подію сприймали і в тодішньому Радянському Союзі, і в самій Угорщині, й це зрозуміло. Як це відбувалося, які події супроводжували виведення військ і досі може розповісти один із основних учасників тодішніх подій, людина, яка керувала процесом – колишній командувач Південної Групи Військ Угорщини генерал-лейтенант Віктор Шилов.

Зустріч відбулася в Ужгородському угорському домі за підтримки Демократичної спілки угорців України.

 Трохи історії

У травні місяці 1989 року у зв’язку з одностороннім скороченням радянських збройних сил з Угорщини почалося виведення військ. 10 березня 1990 року підписано міжурядову угоду про терміни виведення радянських військ з Угорщини. У ньому було зафіксовано: до 30-го червня буде виведений весь особовий склад, в тому числі службовці, яки мають радянське громадянство, а також озброєння, військова техніка та матеріальні цінності. На цей час були обмежені всі дії навчально-бойового характеру, в тому числі і польоти.

Виведення військ розпочався 12 березня 1990 року, коли на батьківщину зі станції Хаймашкер відправився перший ешелон з мотострілковим батальйоном (130 військовослужбовців і 27 бойових машин) під командуванням майора С. Зоріна. В цілому майже 35 000 вагонів і платформ відвозять сто тисяч солдатів і цивільних осіб, а також приблизно 27 000 одиниць військової техніки і кілька тисяч тонн матеріалів.У Мандокі і Торньошпальце була створена проміжна база, де з угорських складів перевантажували в радянські ширококолійні вагони озброєння, військова техніку, демонтовані конструкції військових містечок. Варто зазначити: все це принесло для угорської залізничної компанії MAV прибутку майже в один мільярд форинтів.Останній військовий загін покинув Угорщину 16-го червня 1991 року через прикордонний пукт Захонь. Останнім радянським військовим був командувач Південної Групи Військ генерал-лейтенант Віктор Шилов, який 19-го червня також покинув територію Угорщини в цивільному одязі і з дипломатичним паспортом.

Віктор Шилов прослужив у Радянській армії 33 роки. Саме він був комадуючим Південної групи військ Угорщини, підкорявся особисто Горбачову. У своєму ж підпорядкуванні мав більше мільйона людей. Пригадує, що час служби в Угорщині був нелегким, доводилося приймати багато складних рішень,  вирішувати всі питання, до всього був щоденний доклад про ситуацію Горбачову. «Що би було зі мною, якби я не так прийняв рішення і це би не сподобалося Горбачову? Страшно уявити», – пригадує Віктор Шилов. Він також відповів на кілька запитань.

  • Переведення в Угорщину було для вас підвищенням?

  • Так, я пішов в Угорщину на генеральську посаду із полковника. Тоді багато хто хотів за кордон, бо це була оплата краща, отримував два оклади – в Союзі та Угорщині. Мені гроші не були важливі, дружині треба було (Посміхається. – Авт.).

  • Найважливіше рішення, яке вам довелося прийняти за час служби?

  • Найважливіші ті рішення, які приймаєш у місці, де триває війна, а я був учасником кількох воєн. Що скажу? Не має ніхто права позбавляти людину життя! Приймав багато рішень про проведення військових операцій, і розумів, що так треба планувати, щоб було якомога менше втрат. Але війна – це війна, люди гинуть. Це було важко. Ще важко було, коли син помер у 48 років на руках. Що зроблю, вочевидь, така доля…

  • Коли ви дізналися про те, що буде вивід військ з Угорщини?

  • У вересні 1988 року.

  • Чи можете назвати кількість військових, які вивели з Угорщини?

  • Скажу так: велика кількість військовослужбовців була тоді в Угорщині, а також їхні родини. Завдання було таке – вивезти 100 %! Всіх, хто виводився з Угорщини на територію України, вивозили на склади сюди. Всі люди, які повернулися, хто хотів служити – пішли далі служити, могли рапорт написати і звільнитися. Солдати строкових служб закінчили службу тут. Ніхто за борт життя не був викинутий.

  • Пригадуєте якусь цікаву історію із вашого перебування в Угорщині?

  • Цікавою була історія, коли приїхала в Будапешт із Михайлом Горбачовим і його дружина Раїса. Підійшла до мене і каже: «Ви завтра супроводжуєте мене по магазинах» Я їй відповів: «Вибачте, у плані робіт, затвердженому вашим чоловіком, немає магазинів. Але якщо треба, я дам вам батальйон охорони, щоб охороняли місця, де ви будете, людину-перекладача. Вона відповіла: «Я подумаю». А наступного дня Горбачов мені навіть руки не подав… Країною тоді командувала Раїса Максимівна, ми всі це знали. Але кожна сім’я живе по-своєму.

  • Яка охорона у вас була в Угорщині?

  • Батальйон охорони, 750 осіб, машини гостьові та інші. Усіх командуючих у Радянському Союзі тоді так охороняли.

  • Чи був у вас вільний час під час служби?

  • У мене тоді вільного часу не було, родину бачив дуже рідко. Довелося дуже багато працювати, приймати рішень.

  • Чи були провокації під час виведення військ з Угорщини?

  • Коли ми покидали Угорщину, по-різному місцеве населення це сприймало. Молоді угорці нам кричали: «Русские, скорее домой». А люди старшого віку, середнього віку, коли нас проводжали, то плакали. Ми всі продукти на місці закуповували в місцевих фермерів – це було нам добре і місцевим теж. Вони за нами шкодували. Але тепер не варто це оцінювати, можна тільки згадувати.

  • Є інформація, що ви останнім виїжджали з Угорщини після виведення військ на чорній «Волзі»?

  • За планом я мав останнім виїжджати о 10 годині. Але я отримав інформацію, що будуть провокації, то я прийняв рішення о 9 виїхати. Я робив для угорців усе, що міг від імені Радянського Союзу. Багато хто потиснув мені руку. Пам’ятаю все це як сьогодні, хоча минуло 30 років.

  • Як вас тут приймали, на Закарпатті, коли виводили війська?

  • Дуже добре тут приймали, адже ми тоді всі були однією армією. В Доброні ми дислокувалися, добре нас тут сприймали. Звертався до місцевих партійних органів, вирішували всі питання позитивно.

  • Куди родини військовослужбовців з Угорщини вернулися? Чи було у них житло?

  • Тоді забезпечували квартирами всіх, і за кордон брали тільки тих, в кого тут є житло. А ще я допомагав з отриманням квартир, особливо багатодітним.

  • Де ви зараз живете?

  • Поблизу Ужгорода. Коли вийшов на пенсію, то в Оноківцях отримав ділянку в чистому полі зі стовпом та однією лампочкою, і почав будувати будинок. Так осів тут і вдячний усім. Кажуть так і я повторю: «Хочеш бути щасливим – живи на Україні, хочеш бути здоровим – живи на Закарпатті».

  • Чи були ви в Угорщині після виведення військ?

  • Жодного разу. Хотів би поїхати подивитися ті місця, де жив в Угорщині, але зараз уже не можу через стан здоров’я.

Ноутбуки з Угорщини для проведення дистанційного навчання отримали викладачі Українсько-угорського інституту УжНУ

Українсько-угорський навчально-науковий інститут УжНУ днями отримав велику кількість ноутбуків від благочинної організації IMG Solution Zrt (керівник Габор Сентдьорді). Вони були необхідні для того, аби викладачі інституту мали можливість безперешкодно проводити дистанційне навчання, розповів директор закладу Олександр Шпеник.

ЧИТАТИ ДАЛІ »

Звернення лауреата почесної відзнаки імені Ороня Яноша Віктора Трошкі

21-го березня цього року президія Закордонного відділення Академії наук Угорщини на своєму засіданні присудила Віктору Трошкі Почесну відзнаку імені Ороня Яноша “за вагомий внесок у розвиток науки”.

ЧИТАТИ ДАЛІ »

До Чопської МТГ надійшла гуманітарна допомога з міста Загонь

Чопська міська рада, відділ охорони здоров’я в особі начальника відділу Віктора Курина висловлює щиросердечну подяку міському голові міста Загонь (Угорщина) Ласлові Гельмеці за надану гуманітарну допомогу у вигляді медикаментів та перев’язувальних матеріалів.

ЧИТАТИ ДАЛІ »