19 червня – 30 років з дня виведення радянських військ з території Угорщини. Як це було – очима очевидців

19 червня 1991  р. відбулося виведення радянських військ з Угорщини. Ця дата надзвичайно важлива для багатьох угорських громадян, цю подію пам’ятає багато людей, а Парламент Угорщини у 2001 році 19-го червня оголосив державним пам’ятним днем, а останню суботу червня – Днем Угорської Свободи. По-різному цю подію сприймали і в тодішньому Радянському Союзі, і в самій Угорщині, й це зрозуміло. Як це відбувалося, які події супроводжували виведення військ і досі може розповісти один із основних учасників тодішніх подій, людина, яка керувала процесом – колишній командувач Південної Групи Військ Угорщини генерал-лейтенант Віктор Шилов.

Зустріч відбулася в Ужгородському угорському домі за підтримки Демократичної спілки угорців України.

 Трохи історії

У травні місяці 1989 року у зв’язку з одностороннім скороченням радянських збройних сил з Угорщини почалося виведення військ. 10 березня 1990 року підписано міжурядову угоду про терміни виведення радянських військ з Угорщини. У ньому було зафіксовано: до 30-го червня буде виведений весь особовий склад, в тому числі службовці, яки мають радянське громадянство, а також озброєння, військова техніка та матеріальні цінності. На цей час були обмежені всі дії навчально-бойового характеру, в тому числі і польоти.

Виведення військ розпочався 12 березня 1990 року, коли на батьківщину зі станції Хаймашкер відправився перший ешелон з мотострілковим батальйоном (130 військовослужбовців і 27 бойових машин) під командуванням майора С. Зоріна. В цілому майже 35 000 вагонів і платформ відвозять сто тисяч солдатів і цивільних осіб, а також приблизно 27 000 одиниць військової техніки і кілька тисяч тонн матеріалів.У Мандокі і Торньошпальце була створена проміжна база, де з угорських складів перевантажували в радянські ширококолійні вагони озброєння, військова техніку, демонтовані конструкції військових містечок. Варто зазначити: все це принесло для угорської залізничної компанії MAV прибутку майже в один мільярд форинтів.Останній військовий загін покинув Угорщину 16-го червня 1991 року через прикордонний пукт Захонь. Останнім радянським військовим був командувач Південної Групи Військ генерал-лейтенант Віктор Шилов, який 19-го червня також покинув територію Угорщини в цивільному одязі і з дипломатичним паспортом.

Віктор Шилов прослужив у Радянській армії 33 роки. Саме він був комадуючим Південної групи військ Угорщини, підкорявся особисто Горбачову. У своєму ж підпорядкуванні мав більше мільйона людей. Пригадує, що час служби в Угорщині був нелегким, доводилося приймати багато складних рішень,  вирішувати всі питання, до всього був щоденний доклад про ситуацію Горбачову. «Що би було зі мною, якби я не так прийняв рішення і це би не сподобалося Горбачову? Страшно уявити», – пригадує Віктор Шилов. Він також відповів на кілька запитань.

  • Переведення в Угорщину було для вас підвищенням?

  • Так, я пішов в Угорщину на генеральську посаду із полковника. Тоді багато хто хотів за кордон, бо це була оплата краща, отримував два оклади – в Союзі та Угорщині. Мені гроші не були важливі, дружині треба було (Посміхається. – Авт.).

  • Найважливіше рішення, яке вам довелося прийняти за час служби?

  • Найважливіші ті рішення, які приймаєш у місці, де триває війна, а я був учасником кількох воєн. Що скажу? Не має ніхто права позбавляти людину життя! Приймав багато рішень про проведення військових операцій, і розумів, що так треба планувати, щоб було якомога менше втрат. Але війна – це війна, люди гинуть. Це було важко. Ще важко було, коли син помер у 48 років на руках. Що зроблю, вочевидь, така доля…

  • Коли ви дізналися про те, що буде вивід військ з Угорщини?

  • У вересні 1988 року.

  • Чи можете назвати кількість військових, які вивели з Угорщини?

  • Скажу так: велика кількість військовослужбовців була тоді в Угорщині, а також їхні родини. Завдання було таке – вивезти 100 %! Всіх, хто виводився з Угорщини на територію України, вивозили на склади сюди. Всі люди, які повернулися, хто хотів служити – пішли далі служити, могли рапорт написати і звільнитися. Солдати строкових служб закінчили службу тут. Ніхто за борт життя не був викинутий.

  • Пригадуєте якусь цікаву історію із вашого перебування в Угорщині?

  • Цікавою була історія, коли приїхала в Будапешт із Михайлом Горбачовим і його дружина Раїса. Підійшла до мене і каже: «Ви завтра супроводжуєте мене по магазинах» Я їй відповів: «Вибачте, у плані робіт, затвердженому вашим чоловіком, немає магазинів. Але якщо треба, я дам вам батальйон охорони, щоб охороняли місця, де ви будете, людину-перекладача. Вона відповіла: «Я подумаю». А наступного дня Горбачов мені навіть руки не подав… Країною тоді командувала Раїса Максимівна, ми всі це знали. Але кожна сім’я живе по-своєму.

  • Яка охорона у вас була в Угорщині?

  • Батальйон охорони, 750 осіб, машини гостьові та інші. Усіх командуючих у Радянському Союзі тоді так охороняли.

  • Чи був у вас вільний час під час служби?

  • У мене тоді вільного часу не було, родину бачив дуже рідко. Довелося дуже багато працювати, приймати рішень.

  • Чи були провокації під час виведення військ з Угорщини?

  • Коли ми покидали Угорщину, по-різному місцеве населення це сприймало. Молоді угорці нам кричали: «Русские, скорее домой». А люди старшого віку, середнього віку, коли нас проводжали, то плакали. Ми всі продукти на місці закуповували в місцевих фермерів – це було нам добре і місцевим теж. Вони за нами шкодували. Але тепер не варто це оцінювати, можна тільки згадувати.

  • Є інформація, що ви останнім виїжджали з Угорщини після виведення військ на чорній «Волзі»?

  • За планом я мав останнім виїжджати о 10 годині. Але я отримав інформацію, що будуть провокації, то я прийняв рішення о 9 виїхати. Я робив для угорців усе, що міг від імені Радянського Союзу. Багато хто потиснув мені руку. Пам’ятаю все це як сьогодні, хоча минуло 30 років.

  • Як вас тут приймали, на Закарпатті, коли виводили війська?

  • Дуже добре тут приймали, адже ми тоді всі були однією армією. В Доброні ми дислокувалися, добре нас тут сприймали. Звертався до місцевих партійних органів, вирішували всі питання позитивно.

  • Куди родини військовослужбовців з Угорщини вернулися? Чи було у них житло?

  • Тоді забезпечували квартирами всіх, і за кордон брали тільки тих, в кого тут є житло. А ще я допомагав з отриманням квартир, особливо багатодітним.

  • Де ви зараз живете?

  • Поблизу Ужгорода. Коли вийшов на пенсію, то в Оноківцях отримав ділянку в чистому полі зі стовпом та однією лампочкою, і почав будувати будинок. Так осів тут і вдячний усім. Кажуть так і я повторю: «Хочеш бути щасливим – живи на Україні, хочеш бути здоровим – живи на Закарпатті».

  • Чи були ви в Угорщині після виведення військ?

  • Жодного разу. Хотів би поїхати подивитися ті місця, де жив в Угорщині, але зараз уже не можу через стан здоров’я.

День Другетів уп’яте святкували в Ужгороді

Реконструкція лицарських боїв, різноманітні майстер-класи, тематичні лекції, ярмарок народних ремесел, частування смаколиками – уже вп’яте відзначили День Другетів в Ужгороді. У 2021 році заходи організували

ЧИТАТИ ДАЛІ »

Лицарі Ордену паленчарів

У Мукачеві прийняли перших 8 закарпатських виробників паленки до Лицарського Ордену паленчарів. Посвята вісьмох закарпатських виробників паленки, які стали першими лицарями Закарпатського Лицарського Ордену паленчарів,

ЧИТАТИ ДАЛІ »