Єва Раті: Передати дітям спадщину батьків

Освітянка з багаторічним стажем, учителька фізики, практичний психолог у Великодобронському дитячому садку, депутатка Ужгородської райради з 16-річним досвідом, а тепер — депутатка від Демократичної партії угорців України у Великодобронській ОТГ, мама і бабуся — ми розмовляємо з Євою Раті.

— Єво Шандорівно, ви тривалий час працювали в школі, тепер у садочку, як вважаєте, чи має перспективи українська мова в закарпатських угорськомовних школах?

— У 1995 році ми відкрили у Великій Доброні ліцей, він був угорськомовний, але там викладали й українську мову, і до нас вступали діти з різних міст і сіл Закарпаття. Тоді з нашими спонсорами, які нам допомагали, ми старалися отримати з угорської Ніредьгази підручники, спеціально розроблені для дітей, які вивчають українську мову. Це серйозний 7-томник — угорсько-український та українсько-угорський словник. І так за тим словником наші діти могли добре вивчити мову. Це дуже важливо, ми за це дуже вболівали і вболіваємо, бо кожен учитель, незалежно від національності і мови, старається передати дітям знання і бажання залишитися тут, на своїй землі.

А для цього нам треба було так організувати навчання, щоб діти вивчили українську. Ми старалися проводити мовні табори: протягом тижня ми з дітьми розмовляли і навчали їх тільки українською, за винятком кількох предметів. Організовували такі тижневі мовні табори: виїжджали в Сваляву і до нас приїжджали українські філологи, які працювали з нашими дітьми. Українською розмовляли всі, навіть кухарки. Так діти чули живу мову не тільки від нас, учителів, на уроках, а мусили розмовляти українською весь час, бо всі навколо говорили тільки нею. І скажу вам, що з тих дітей більшість потім вступали в УжНУ.

Зараз такі табори теж потрібно відновити. Ми працювали для того, щоб дитина вміла спілкуватися, могла висловити свою думку. Ми вчили їх термінології і це їм дуже допомагало при вступі до УжНУ.

Думаю, що тепер велика проблема в тому, що угорськомовних дітей не вчать спілкуватися і думати по-українськи, і вони не використовують мову в повсякденному житті. Якби вони, кожен учень, мали такі словники (тепер їх дістати складно), то мову вивчити їм було би легше. Тому що тепер у підручниках із української мови для національних шкіл немає такого поняття як словник. У цих підручниках є винесено тільки кілька слів, а на уроці вчитель не встигне викласти тему і зробити з учнями словникову роботу. І мені дуже шкода наших дітей у 3-х, 4-х, 5-х класах, бо вони готові і хочуть вивчати мову, і готові розмовляти нею, але не мають можливості це зробити.

Нам часто дорікають, що закарпатські угорці не хочуть вчити українську мову, але це неправда! Закарпатські угорці тут живуть і тут будуть жити, але вони не мають методики вивчення української мови. Дітей до 4-го класу потрібно навчити спілкуватися: як щось попросити, висловити своє бажання, щоб знали основні мовні блоки. А потім уже давати їм предметні знання.

Я працюю в садочку і ми спілкуємося з дітьми паралельно двома мовами: дякуємо за обід, вітаємося угорською і українською, назви тварин, рослин теж повторюємо одразу двома мовами. Але в угорському середовищі дитині, яка ніде не чує української мови, дуже важко без словника вивчати мову.

Знаю, що Педагогічне товариство угорців Закарпаття пропонувало зробити такі словники і вже навіть зробили їх, але все зупинилося через те, що дорого коштує їх перевидання…

— Єво Шандорівно, а молоді вчителі приїздять до вас працювати?

— Приїздять фактично ті, хто народився в наших ближніх селах. У нас у Великій Доброні є багато навчальних закладів: є ліцей, загальноосвітня школа, де навчається понад 700 дітей, є Берегівське профтехучилище.

Але тепер вертається менше людей. Ще кілька років тому ми раділи, що люди залишаються, але тепер бачимо, що тут залишатися вже не хочуть. Їдуть в Угорщину, Чехію, Німеччину, Австрію, Англію. Там у своїй професії вони отримують набагато вищу зарплату, ніж тут. У нас би вони мали 6 тисяч, чи близько того.

— Ви, як депутат, із якими ще проблемами стикаєтеся? Знаю, що минулого року в Малій Доброні люди самі відремонтували дорогу.

— Так, це і у Великій Доброні так робили. Нас підтримав фонд із Угорщини, який допомагав нам із матеріалами якоюсь мірою, але умовою було те, щоб наші люди, кожна сім’я, долучилася до цієї справи фінансово. І так воно й було: люди скидувалися грошима, купували матеріали, і відремонтували центральну дорогу, і цього року теж ремонтуватимуть інші дороги, щоб кожна вулиця була заасфальтована.

Фактично, угорський уряд допомагає працівникам освіти, медичним працівникам, щоб підтримати їх і допомогти їм залишатися і працювати в себе вдома. Тож люди можуть забезпечити собі нормальне життя і не тікати в пошуках чогось кращого, бо звичайна зарплата вчителя не дає можливості повністю забезпечити всім своїх дітей. А працювати на землі — це дуже важка робота, і молодь сьогодні не дуже хоче займатися фермерством.

— А як же тоді паприка? Якщо всі виїдуть, хто буде вирощувати її, хто підтримуватиме імідж Великої і Малої Доброні? Тоді зникне столиця паприки на Закарпатті…

(Сміється. — Ред.) — Думаю, що не зникне. Тепер люди почали вирощувати паприку в парниках і за рік отримують два врожаї. Паприку вирощують не тільки у нас, але й у навколишніх селах, бо люди впевнені, що це гріх, коли земля не засіяна. Якби люди отримували допомогу у вигляді добрив чи насіння, то змогли би вирощувати більше врожаю.

Ми і фестиваль паприки проводили, але минулого року його не було через пандемію. Надіюся, що коли мине карантин, то фестиваль знову повернеться і про нас знову люди почують.

— Знаю, що у Великій Доброні під загрозою закриття школи мистецтв?

— Ну, це ще поки що невідомо. В нас досить велика школа мистецтв, але проблема виникла, як я знаю, і в інших ОТГ: школи мистецтв завжди фінансувалися з районних бюджетів, а з тих пір, як ми організували територіальну громаду, то ми не маємо великих грошей… На нашій території нема великих підприємств, заводів, як на деяких інших ОТГ, і немає грошей, щоб фінансувати цю школу мистецтв. Тому домовилися, щоб діти, які навчаються там у випускних класах, закінчили навчання, а ті діти, які вчаться на 2-х чи 3-х гуртках, щоб цього року скоротили заняття до одного гуртка. А вже наступного року, якщо будуть гроші, вони зможуть продовжити навчання.

Тут оптимально було б, щоб Міністерство культури дало б якусь дотацію чи субвенцію на фінансування цих шкіл мистецтв, щоб громади зрозуміли, чи можуть вони самі фінансувати ці заклади, чи не можуть. Тому що школи і садочки отримують дотації чи субвенції з бюджету, а школи мистецтв не мають нічого…

— Ви є представником Демократичної партії угорців України в ОТГ?

— Так, я балотувалася і в район, і в нашу ОТГ від цієї партії. То для того, щоб пройти в районну раду, нам не вистачило балів, але в попередніх скликаннях я була районним депутатом. А в ОТГ я пройшла. В нашій громаді близько 85 % населення — угорці, решта українці. І в нас немає між собою конфліктів. Є загальні проблеми і ми їх вирішуємо.

Люди звертаються з проханням відремонтувати вуличне освітлення, забиту каналізацію. Тепер були дощі, то в нас у багатьох дворах були забиті каналізації і через це затопило городи. То до людей зразу виїжджали майстри, щоб підняти канаву і прочистити каналізацію. Ну а тепер, коли уже не дощить, то прочищатимемо стоки, щоб наступного разу ці підтоплення не повторювалися.

ДПУУ дуже допомагає в тому, щоб ми могли організувати людям — і дітям, і старшим людям — екскурсії по Закарпаттю. Тому що часто люди і не знають, який гарний у нас край, а це дуже важливо — їхати кудись і бачити цікаві речі. Їздимо на концерти в Ужгород у драмтеатр. Їздимо у Берегово. Трапляється, що за потреби партія надає якусь юридичну допомогу нашим людям, їх консультують. Розказують, що робити при складанні ЗНО та інших питаннях. А якщо буває, що я не знаю, як вирішити те чи інше питання, то найперше звертаюся до активу нашої партії за консультацією. І ще не було такого, щоб хтось пішов від нас не отримавши допомоги.

У нас у селі діє вже 3-й рік жіночий хор «Зелена гілка» («Zöld ág») — нас 30 учасниць, різного віку та професій. Одяг ми отримали від районної ради, а для того, щоб поїхати кудись на виступи, у сільради немає грошей на автобус, і нам допомагає Демпартія угорців України. Виступаємо інколи в церквах, деколи нас запрошують в інші села, нещодавно виступали в Невицькому на Дні села. Співаємо як українські, так і угорські народні пісні.

Як відомо, жінка в домі тримає 3 кута, і, знаєте, я вважаю, коли жінки збираються разом, то вони вчать одна одну своїм традиціям. Бо свої традиції можна зберегти тільки так, щоб передавати їх іншим, передавати їх молоді, дітям. А традиції, які збереглися в піснях, завжди цінні. Я народні пісні вивчила від своєї мами, вона дуже гарно співала. І вона завжди мені казала, що дуже важливо цінувати свої традиції, і якщо народ забуде свої традиції, то зникне…

І діти, якщо бачать, що мама або бабка це співає, то і я це вивчу і теж співатиму. Мій внук теж зі мною іноді співає і все каже мені: «О! Я бачив, як ви виступали!». І з онучкою ми інколи теж співаємо разом.

Ми фактично, для цього й організували хор — щоб збереглися наші традиції, наші пісні, щоб люди бачили це і передавали іншим.

Розмовляла Зоряна Попович

День Другетів уп’яте святкували в Ужгороді

Реконструкція лицарських боїв, різноманітні майстер-класи, тематичні лекції, ярмарок народних ремесел, частування смаколиками – уже вп’яте відзначили День Другетів в Ужгороді. У 2021 році заходи організували

ЧИТАТИ ДАЛІ »

Лицарі Ордену паленчарів

У Мукачеві прийняли перших 8 закарпатських виробників паленки до Лицарського Ордену паленчарів. Посвята вісьмох закарпатських виробників паленки, які стали першими лицарями Закарпатського Лицарського Ордену паленчарів,

ЧИТАТИ ДАЛІ »